Читаємо євангельський уривок: Лк. 2, 25-35
«А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив:
“Нині, Владико,
можеш відпустити слугу твого
за твоїм словом у мирі,
бо мої очі бачили твоє спасіння,
що ти приготував перед усіма народами;
світло на просвіту поганам,
і славу твого люду – Ізраїля”.
Батько його і мати дивувалися тому, що говорилося про нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу”».

Молитва Симеона починається словами, з яких ми розпочали наше роздумування: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі». Нині, тепер, у цей момент. Те, що зараз переживаємо, є вихідною точкою кожної
нашої молитви. Коротке слово, яким починається пісня Симеона, виражає в Біблії момент, що переживають як момент Божого об’явлення. Нині, тепер, у цей момент Бог хоче об’явити себе н нашому житті, незважаючи ні на що, навіть на темряву, що позначає наш досвід.

Старець і дитина
Симеон виходить від досвіду того, що від-бувається, хто чим живе, і ми маємо намагатися і розуміти насамперед людський характер цієї іустрічі. Сцена зі старцем, який обіймає дитину, – це зустріч двох поколінь, що в певний спосіб передають естафету. Старець обіймає дитину, і, обіймаючи її, він зумів обійняти власне майбутнє. Нін радий від побаченого, що у його обіймах по- * гає безперервність його життя. Він сподівався, иірив: тепер його надія є тут, маленька, як дитина, .іле повна життєвості і майбуття
Подія має в собі щось глибоко людське: лю-дина, яка радіє від того, що інші продовжують її справу; людина, яка радіє від того, що, як у цьому випадку, існує розвиток, відновлення, щось таке, що йде вперед.
Якби уривок навчав нас лишень цього, на- иіть це було б дуже важливе для нашого життя.

І Іасправді, не так легко старцеві, який існує в нас, прийняти дитину, щось нове. Є передовсі страх, що дитина не зможе чи не схоче слідувати за тим самим ідеалом, що займе його, старцеве, місце чи просто зрадить.
Старець Симеон, який обіймає дитину – дійсність дуже важлива, адже показує кожного з нас перед Божою новизною. Божа новизна – це як дитина, перед якою ми стаємо з усіма нашими особливостями, а також зі страхом, ненавистю, клопотами. Чи обійматимемо, прийматимемо її, чи надамо їй місце в нашому житті? Чи ця новизна насправді ввійде в наше життя чи передовсім намагатимемося поєднати старе і нове, можливо, бажаючи якнайменше турбувати себе присутністю Божої новизни?
Ось перший момент молитви: «Господи, дозволь прийняти Тебе як щось досі незвідане в моєму житті, щоб я не мав страху перед Тобою, не вимірював Тебе своїми схемами, не намагався помістити Тебе в свої розумові звички. Дозволь, щоб я перемінився новизною Твоєї присутності. Вчини, о Господи, щоб я, як Симеон, прийняв Тебе у своєму житті в кожній ситуації – справжній, новій і радісній. Щоб я прийняв Тебе у всіх дітях цього світу, в кожному житті, в кожному ката-лізаторові новизни, яку Ти допускаєш в цьому світі, в нашому суспільстві, в моєму серці». Послання особистого спасіння
Повторюючи слова Симеона, дозволяючи їм шову прозвучати в глибині нашої душі, зауважуємо ключові слова досвіду спасіння: мир, Боже і ново, спасіння, світло, слава, Ізраїль, люди. У трьох рядках маємо компендіум усього біблійного богослов’я.
Не бракує уривків зі Святого Писання, в яких шаходимо подібне багатство ключових слів. І Іаприклад, у 10 главі Діянь Апостолів апостол І Іетро в домі Корнилія каже: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному і іароді, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний. Він послав своє слово синам Ізраїля, (віщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх» (34-36). Слово Боже, мир, добра новина спасіння, всі народи, і в глибині – Ізраїль.
Можемо роздумувати в молитві про кожне із цих слів. Я зупинюся на останньому: проти-ставлення, що є доповненням, між ізраїльським народом і всіма людьми. Спасіння Боже, що по-ходить від Його слова і приносить мир, здійснюється через народ, славою якого воно є, і стало світлом для всіх народів. Згідно з предвічним Божим задумом, Його слово, що несе мир і спа-сіння, пронизує окремих, щоб дійти до багатьох. Проходить через таїнство вибрання чи вибору, через яке деякі називаються «іншими», деякі посвячуються, щоб бути світлом для «інших». Це є таїнство, яке ми переживаємо як християнська спільнота. Ми покликані поглибити молитовний досвід не для самих себе, але для всіх людей. Досвід Бога, що нам дається, є досвідом особи, що має просвітити всіх. Виходячи від того, що тепер переживаємо і від перенесення труднощів, на що Боже слово допускає, ми є для служіння багатьох, для всіх тих, кого зустрінемо завтра і в дні прийдешні.
«На славу люду твого Ізраїля, світло на просвіту поганам». Це походить від Божого слова і від спасіння, що в Ісусі, яке починається від нас, аби стати спадщиною всіх.
Очі, що вміють читати
Структура молитви Симеона дуже проста. Є одне благання: «Нині відпускаєш слугу твого у мирі»; і потім підстава: «… бо мої очі побачили спасіння твоє, яке приготував ти перед усіма народами, світло на просвіту поганам і славу люду твого Ізраїля». Йдеться про молитву, що містить в собі велику внутрішню напругу, терпіння, пережиті впродовж усього життя. Передбачається, що ця людина віри прожила життя, йдучи по ньому правильно і чесно перед Богом згідно із Законом, проте ніколи не бачила об’єкта своєї надії. Тепер він може так молитися, адже впродовж багатьох років бажав слави для свого народу.
Ііачив його приниженим, засмученим, пригніченим – і жив надією. Очікував побачити світло, іцо просвічує всі народи, цю обіцянку Ісаї, коли народи зневажали Ізраїль. Бачив невірство, від-вернення народів, і серце йому розривалося від болю та бажань.
Нині, однак, бачить! Ось великий досвід, під якого зроджується його молитва. Тепер він бачить Дитину і говорить про спасіння. Осягає досвід, що в очах інших не означає нічого, але в ньому, просвіченому вірою і Святим Духом, цей досвід означає «бачити спасіння».
Симеон мав ту благодать, що у Писанні називається «відкриття очей» чи «відкриття серця». У звичайних подіях Дитятка Ісуса, якого принесли Марія і Йосиф до храму, зумів упізнати присутність Божого спасіння, що об’являлося. І його очікування сповнилися у мирі. Тієї миті слава Ізраїля не сповнилась.

І його очікування сповнилися у мирі. Тієї миті слава Ізраїля не сповнилася, світло на просвіту поганам не виявилося, однак у цьому таїнственному знакові Симеон бачить спасіння.
Так виринає його молитва прослави і подяки. Симеон немовби промовив: «Господи, доволі. Звершилося все те, чого я бажав, моє серце наповнене, всі мої прагнення збулися!». Очікування звершується у спогляданні спасіння.
Новизна життя
Побачивши, як молився Симеон і як з його серця зроджувалася молитва, запитуємо себе, чи він може стати взірцем нашої молитви. Запитуємо себе, чи є в глибині нашої душі очікування спасіння, бажання побачити славу свого народу і світло на просвіту поган: «Господи, чи моє прагнення Тебе, Твоєї слави, світла на просвіту поганам, справедливості, правди і миру є насправді таким великим, що хвилює мене так само, як Симеона?».
Гадаю, якщо воліємо мовчати, то цей крик серця, сповнений бажанням, без сумніву, зрине від нас: «Господи, прийди! Господи, просвіти! Господи, на славу Твого народу! Господи, вчини так, щоб ми бачили Твоє обличчя! Вчини, щоб могли споглядати серед нас. Твою справедливість і Твою правду».
Із серця витікає ласка відкривання очей: «Відкрий мої очі, о Господи, щоб я зумів бачити знаки Твого спасіння посеред нас, щоб у моєму житті, в моєму досвіді Церкви, в молитві, у Святих Тайнах, у досвіді братнього життя, у досвіді Святого Духа, що наповняє нам серце, в силі живого Слова, що нам передається, я зумів бачити, о Господи, знак Твого спасіння: обняти всім серцем цю Дитину, цю новизну мого життя».
«Господи, вчини так, щоб я не заплющував очей, кажучи: “Цієї Дитини немає, цього спасіння немає, цієї новизни не існує”. Відкрий очі, щоб я міг бачити і розуміти Твоє спасіння посеред нас; що досить лише розпростерти наші обійми, аби могти пригорнути його до нашого серця».
Ще раз запитаймо себе, що означає для нас відкрити очі. Що означає для мене перемогти івички, недовірливі й банальні судження про речі, про ситуації, про осіб і натомість відкрити но- низну Божу. Відкрити свою правду, свою радість, силу своєї любові, відкрити її поза таємничими явищами, стражданнями, поза всім тим, що може затуманювати нам очі й бачення.
Так зродиться у нашому серці молитва споглядання та вдячності, і наше життя буде спасінням та світлом для багатьох, що його очікують.