ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO1 FRATRUM2 MINORUM3 UKRAINE4

“Ось я, Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!”

Роздуми

Благовіщення Господнє – день святості життя.

Ангел Господній звістив Діві Марії, що вона потрібна Богові. Що вона має стати важли¬вою ланкою, яка з’єднає людину з Богом і прихилить до землі Небо.

Лк 1, 26-38

Того часу посланий був ангел Гавриїл від Бога до галілейського міста, названого Назаретом, до діви, зарученої з чоловіком на ім’я Йосиф, із дому Давида, а ім’я діви – Марія. І, прийшовши до неї, сказав: «Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою, благословенна ти між жінками». Вона стривожилася від цих слів і міркувала, що означало б це привітання. Та ангел сказав їй: «Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога. І ось, ти зачнеш в утробі й народиш Сина, і даси Йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього буде названий, і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида, і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця!» І озвалася Марія до ангела: «Як станеться це, коли я чоловіка не знаю?» У відповідь ангел сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе отінить; тому й Святе, котре народиться, назветься Сином Божим. Ось і твоя родичка Єлизавета, хоч звуть її неплідною, і та зачала сина у своїй старості; вона вже на шостому місяці; тому що жодне слово не буває у Бога безсилим!» А Марія промовила: «Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм!» І ангел відійшов від неї.

«Ось я, Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!»
Ангел Господній звістив Діві Марії, що вона потрібна Богові. Що вона має стати важливою ланкою, яка з’єднає людину з Богом і прихи¬лить до землі Небо.
Таким чином Діва Марія підписала карт-бланш — згоду на ціле своє майбутнє, від Вифлеєму, через єгипетське вигнання і роки у Назареті, через хрест, до таємниць слави. Що б не сталося, я — Твоя слугиня. Я до Твоїх послуг! Розпоря¬джайся мною, як своєю власністю. Я належу Тобі, я — вся Твоя.
Ми також маємо свої благовіщення. Ми також потрібні Богові. Маємо бути незамінною ланкою, яка зв’язує землю і Небо, людину і Бога. Але людина нашого століття охочіше говорить: «Не буду служити». Вона панує на землі, і їй сниться панування на інших планетах, хоча їй стає щораз важче запанувати над собою, покерувати власним розвитком і серцем.
Людина замірюється керувати кліматом, часом їй вдається примусити дощі, бурі й хмари служити собі. Але вона не має влади над мінливою по¬годою власних настроїв, вона безпорадна перед нудьгою, депресією і шаленою бурею змислів. Людина хоче змінити напрям течії ріки і вико¬ристовувати силу вітру. Але сама вона не має сили йти проти течії, як тростина на вітрі, безвольно піддається чужим думкам, тискові, обіцянкам.
Її возять щораз швидші автомобілі, на роботі її замінюють машини, думають за неї електронні мозки. Але кохати, страждати, тужити людина мусить сама — і не може.
Щоб зекономити час, вона має експреси, ко¬мікси, супи в порошках і швидкообертові сверд-лильні верстати. Має також безліч розваг, які обіцяють відпочинок. Але — дивна річ — вона є щораз більше втомлена і не знає, що стається з цим заощадженим часом. Отож вона будує кіно¬театри і стадіони, але також — психіатричні клініки і відділи для лікування від алкоголізму, а ті ніяк не можуть вмістити людей, втомлених життям.
Людина здатна продовжити життя своєму поко¬лінню. Вона може відсунути смерть, вміє пере-саджувати серце і нирки, обдумує спосіб захисту перед інвазією раку. Але одночасно не змигнувши оком топить здорове і квітуче життя ненарод¬жених. А якби захотіла, то може протягом кількох секунд змести з лиця землі усе живе. Має засоби. Вона є невільницею речей, над якими їй сказано панувати. Велетень поневолений карликами.
Людина не була створена невільницею. Вона отримала свободу і цілий світ у володіння. Вона повинна підкоряти землю, а все, що па землі, має служити людині. А кому належить

вона сама, людина, єдина на землі, яка створена за образом і подобою Бога? Людина прагне комусь належати, мати здорове і міцне коріння, яке гарантує безпеку і радісне почуття приналежності. Вона прагне бути потрібною. Жертвувати себе комусь. Без цього нема любові. А без любові нема життя. Все втрачає барви, світло і сенс. Нема для кого жити і працю¬вати. Отже, кому належати? Кому служити? Кому себе жертвувати? Кому сказати: «Весь Твій?» І хто може прийняти цей дар — людину — її думки, тіло, душу, біль і радість, початок і кінець, її життя і смерть, і вічність.
— Я — вся твоя, — говорить дівчина своєму хлопцеві. Але він не прагне її цілу. Її думки його не цікавлять. Він не знав би, що робити з її душею.
— Я — весь твій, — говорить хлопець до своєї дівчини. Але небагато може запропонувати їй з того «всього»: частину свого серця розтратив у різних пригодах, решта вже давно вислизнула з-під його влади, він і сам вже собі не належить. Чи ж можна жертвувати комусь те, чим сам не володієш?
— Я — весь твій, — говорить чоловік до гро¬ша. — Ти поглинаєш мене повністю. Я присвячую тобі всі свої сили, думки і мрії.
— Я — весь свій, — говорить егоїст, щільно за¬микаючи двері свого дому. Тільки мені належить мій час, моє здоров’я і моє щастя.
— Я весь твій, — говорить людина своїй поганій звичці, капризам, амбіції та задоволенню.
Людина не належить речам, бо вони мають бути її неслушними слугами.
Вона не належить також землі, бо земля має бути їй підвладна.
Ані роботі, бо вона має бути тільки засобом підпорядковування землі.
Ані собі, тому що тільки Бог є тим, від кого ми вийшли і до кого повернемося.
Отже, людина належить Богові. І найпрекрас-ніше, що вона може зробити, — це зі своєї «доброї волі», за вільним вибором сказати: «Ось я, слуга Твій, Боже. І слуга слуг Твоїх, до яких Ти мене пошлеш. Ти, котрий клячив перед людьми на Тайній Вечері, щоб умити їм ноги.
Я не буду служити речам, а тільки Тобі.
Я не буду хитатися, як тростина, від наймен¬шого віяння, бо
на Твоєму слові опираю мої слова,
на Твоїй мудрості будую мої знання,
з Твоєї присутності черпаю віру, радість і відвагу.
Я належу Тобі не частково, а цілком.
Я не віддаю Тобі те, чого маю недостатком, а — все.
Я належу Тобі не тільки в неділю або у великі свята, а — завжди.
Я не хочу давати свічки Тобі, а комусь іншо¬му — недогарки.
Все належить Тобі. Я весь Твій.
Щасливі всі ті, які зуміли так, як Вона, Діва Марія, довіритися Богові, благословенні тоді плоди їхнього життя. Тоді можна без сумніву і страху віддатися іншій людині, діяльності, ідеям. Таких може тоді поглинати наука, праця, розмова з дити¬ною, спів і захоплюючий спуск па нартах із засні¬женого схилу гори — тому що всі їх слова, думки і вчинки є також зачаті з Духа, якщо вони потрап¬лять сказати: «Весь Твій», — і дотримати слова.
Бог піклується своєю власністю і не затримує її тільки для себе. Своєю Матір’ю Він також по-ділився з людьми. Такі повноваження вона надала Йому в час Благовіщення. «Ось мати твоя», — сказав Ісус з хреста. А про кожну людину Він говорить: «Ось це син Твій».
І так вже сталося, Діво Маріє: людина — Твоя. Ціла Твоя. А все, що Твоє, те стократно належить Богові.


ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)