ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO FRATRUM MINORUM - Ukraine

ORDO1 FRATRUM2 MINORUM3 UKRAINE4

Вербна неділя.

Роздуми

У Вербну неділю, яка розпочинає Великий тиждень, ми згадуємо урочистий в’їзд Ісуса в Єрусалим. Цієї неділі читаємо розповідь про страждання Господні. Можна сказати, що весь її сюжет точиться довкола тематики хреста. Хрест – це найвища точка, вершина справи спасіння. Однак хрест – це також і фундамент, основоположний вимір життя християнина. Спробуймо над цим замислитися.
Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.
Мт 27,14-27. 66
Вербну неділю, яка розпочинає Великий тиждень, ми згадуємо урочистий в’їзд Ісуса в Єрусалим. Цієї неділі читаємо розповідь про страждання Господні. Можна сказати, що весь її сюжет точиться довкола тематики хреста. Хрест – це найвища точка, вершина справи спасіння. Однак хрест – це також і фундамент, основоположний вимір життя християнина. Спробуймо над цим замислитися.
«Хрест – це підтримка людини і її будова. Він є кістяком, на якому творено людину» (Ланца де Васто).
Отож хрест виконує незамінну функцію в справі творіння «нової людини».
Однак хто в цьому зацікавлений – мусить його прийняти свідомо й добровільно, а не пасивно зносити. Це означає, що ми повинні бути біля нього.


Хрест – якщо має привести до створення нової людини у Христі – потребує нашої присутності: не тільки фізичної, а й повного, внутрішнього припадання до нього.
Я неприсутній, якщо не несу хрест із любові, а лише зношу його з трудом і наріканнями.
Проте й самої лише присутності замало.
Хрест вимагає ще й іншої присутності, яка повинна бути невіддільна від цієї першої.
Не існує самотнього хреста.
Хрест несуть разом.
Самотній хрест – нелюдський.
Тільки хрест, який ми несемо разом, дозволяє нам увійти в динаміку відкуплення.
Я не хочу нести хрест самотужки. Я не можу його нести. Сам я не зумію витримати такий тягар.
А він саме на це й чекає.
Він каже мені:
Нарешті ти зрозумів! Ти зрозумів, що я – по інший бік? Ти усвідомив, що коли йдеш за Мною, то ми один від одного віддалені тільки на відстань хреста? Я з одного боку, а ти з іншого?
Хрест – перш ніж стане «моїм» – є хрестом Христовим.
Кожний хрест є хрестом Ісуса.
Він несе кожний хрест.
А нам пропонує, щоб ми його несли разом із Ним.
Хрест – це не тільки предмет, але насамперед Особа, яка його несе.
Тут проходить лінія розмежування, яка відділяє:
тих, хто бачить хрест більш за все як дійсність конкретну, неминучу, відчуває його тягар і труд його несення;
тих, хто насамперед бачить Того, Який пригнічений його тягарем.
Для перших хрест є особистим стражданням.
Для других – участю в стражданні.
Це питання точки зору. Дехто бачить лише дерево, яке згинає спину, – і на цьому все закінчується. Інші бачать плечі Того, Хто стоїть перед ними, – і все закінчується там!
Жодна болісна подія не є чимось, що випадає «мені», але тим, з чим стикаємося «ми». Спершу це випало Йому. Тепер маємо змогу брати участь у хресті разом із Ним.
Поглянь, що зі мною сталося!… І чому саме зі мною?…
Тобі випала нагода взяти участь у стражданнях Христа, ототожнитися з Його стражданням… Ось що сталося!
Деякі наші реакції бувають абсурдними. Найменша невдача, мала проблема, невеликі труднощі – й ми вже шукаємо когось, кому б можна було «поплакатися». І нам на думку не спадає звернутися до Нього. Він може зрозуміти нас краще, ніж будь-хто інший, бо ж Йому випало достоту те саме й цієї самої миті. Він несе цього ж самого хреста. Він стоїть по другий бік «нашого» хреста, а отже – це також і Його хрест.
Чому б мені не виплакатися перед Ним, перед нашим Товаришем у Хресті? Що ж бо може нам дати співчуття інших? (Вже не кажучи про те, що коли я відходжу й шукаю підтримки деінде, то залишаю Його самого з хрестом…)
Скільки ж то разів перед лицем різноманітних випробувань ми інстинктивно молилися: «Господи, допоможи мені терпляче нести цей хрест».
Може бути, нам ніколи й на думку не спадало, що варто би просити: «Господи, не дозволь, аби мені забракло сил (і любові), хочу допомагати Тобі нести цей хрест, який став моєю часткою».
Коли в гру входить хрест, Він не зобов’язаний втручатися.
Він уже присутній.
Він уже його несе.
Бракує лиш моєї участі.
Буде добре, якщо ми звернемося по пояснення до Симона з Киринеї, спеціаліста з допомоги в несенні хреста.
У тебе вистачає власних клопотів. Не бракує тобі проблем. Стільки різних турбот.
Хочеш іти своєю дорогою, ти поспішав, прагнув уникнути перешкод.
Однак певної миті ти стикаєшся з бідолахою, якого зігнув хрест і який уже не може сам собі дати цим раду.
Ти б хотів Його обминути, пройти обік, не помічений натовпом, що оточує людину, зламану тягарем хреста.
Йдеш тихо, навшпиньках, затамувавши подих, аби ніхто тебе не помітив…
Можливо, все вдасться, ти вже близенько, може, пройдеш, дивлячись десь в інший бік…
На жаль, хтось перепинив тебе в дорозі.
Ні до чого тут будуть всілякі протести – я вже маю досить усього на голові, бачите, що не можу, я поспішаю додому…
Немає виходу. Мушу намозолити собі руки і взяти на плечі хрест цього невідомого. Хто знає, що Він такого зробив, що вляпався аж у такі неприємності?
Здогадки тут нічим не допоможуть. І так я вже по саме горло маю клопотів.
Починаю йти з цим неочікуваним тягарем, тоді як Він з трудом посувається уперед, навіть не віриться, що дійшов аж сюди… Навіть я, хоч і сильний…
Буває, що також і я, Киринеянин, несподівано почуваюся зовсім безсилим, ноги ніби олов’яні, спотикаюся, падаю, не можу підвестися, все крутиться в мене перед очима.
Але тоді стається щось неочікуване. Цей виснажений бідолаха, який ледве ноги переставляє, підводить мене, кладе мені на плечі мій (Його?) хрест, каже, аби я йшов за Ним, посміхається, запевняє, що допоможе мені…
Я вже нічого не тямлю.
Хто з нас двох – Киринеянин?
Чи я – той, хто дає, а чи той, хто отримує?
Чи я опинився на Його шляху, чи, може, Провидіння поставило Його на моїй дорозі?
Чи цей хрест мій, чи Його?
Тепер виразно бачу лиш одне: завдяки цьому… переплутанню хрестів – можна зайти далеко.


ДУХОВНІСТЬ

Святий Франциск з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи середньовіччя він своїм життям і започаткованим ним францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але і християни інших конфесій, і навіть невіруючі.

Докладніше »

Клара народилася у 1194 році в Ассізі в аристократичній родині Фавароне і Ортоляни Оффредуччіо. Її мати під час чування в катедрі Сан Руфіно почула голос, який пророчо звістив їй народження дівчинки: "Не бійся, жінко, ти щасливо народиш ясне світло, яке освітить світ".

Докладніше »

За порадами кардинала Гуґоліна, а також за порадами Братів, Франциск вільний від керування Орденом, мусив достатньо швидко взятися за написання тексту більш змістовного, більш конкретного і більш юридичного.


Докладніше »

"Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне - близько. … Не беріть ні золота..., ні торби на дорогу, ні одежин двох,
ні взуття, ні палиці, - бо робітник вартий утримання свого. …"

Євангеліє від Матея (Мт 10:7-16)